Іржавіє бузкове небо і
щільніше тулиться до вікон,
у нетрі вуличні занедбані
пливе вогнів яскравий віхоть.
Спливає рік, спливають сутінки,
життя спливає ледь помітно
у кріслі цім, в дешевій суконьці,
в горішнім поверсі над Містом,
що й слова не промовить рідною
до тебе, наче ти чужинка
у цім краю... Милуйся ж мідною
густою фарбою з відтінком
нічного неба, та мереживо
свого життя плети із слів,
в шухлядках пам’яті збережених,
поки цей вогник не зітлів.
