"Господи, дай мені хоробрість долетіти до тієї Японії та повернутися додому благополучно. Дай сили пілотам нашого літака вдало маневрувати поміж вередливими хмарами. Якщо все пройде нормально - клянуся - жодних турів у майбутньому. Прошу Тебе щиро...Амінь" - схилившись над маленькою іконкою, Агнета Фельтскуг благала Всевишнього допомоги перед фінальним вояжем "АББИ" до Країни Вранішнього Сонця.
- А скільки часу летіти до японців ? - спитала згодом вона у своїх співробітників, хоча раніше побувала там, коли вони записувалися на місцевому телебаченні. Але той острах польотів вводив її місцями у ступор.
- Цілу вічність...- замислено відповів хтось із них.
- Це як до Австралії, тільки брати курс лівіше і достроково попадаєш прямо до Сонця, що сходить...- пожартував її колишній чоловік Б'єрн, що готувався відправитись в турне вже зі своєю новою пасією.
- "Япона мама" - чули вислів ? - підтримав бесіду їхній охоронець.
- Ти певно використовуєш його, коли забагато шанувальників збирається довкола нас...- вдало парирував бородань Бенні.
- Авжеж, кожен із них мріє доторкнутися до вас, мотивуючи це тим, що той момент стане найяскравішим у його житті. Ви - боги
для них і вони ладні вичікувати слушної миті стільки, скільки треба...- резонно пояснив здоровань.
- Занадто нездоровий інтерес...- погодилися всі присутні.
- А ще там виготовляють чудову аудіо та відео апаратуру. Я обов'язково придбаю собі музичний апарат для якісного прослуховування теперішньої модної "нової хвилі" і не тільки...- втрутилася в розмову розкішна Фріда.
- Рекомендую "Sony", "Sharp" або "Toshiba"...- запропонував фірмові назви японської техніки звукорежисер, бо нещодавно мав змогу слухати матеріал на цих технічно досконалих звукових носіях.
- Тоді в дорогу - за сонцем в кишені ! - підсумував зустріч фінансовий магнат та по сумісництву протеже вусатий Стіг Андерссон, наспівуючи під ніс пісню ще одного легендарного квартету "Бітлз" "Я прямую за Солнцем".
Повітряне судно на радість (особливо тішилася Агнета) пасажирам й фанатам гурту без жодних пригод плавно приземлився в аэропорту Токіо.
Як завжди в таких випадках їх зустрічала чимала юрба.
- Подивіться, які вони маленькі...- не втрималася від коментаря Фріда.
Справді шведи на фоні японських мешканців виглядали гігантами в прямому і переносному значеннях.
А вже на наступних концертах публіка якось дивно себе поводила. Майже не танцювала, тільки аплодувала. Цей пасаж виявився національною традицією : власні емоції показувати в першу чергу через оплески.
У готелі, де ночували артисти, усе було зроблено в супер сучасному стилі. Японський городовий ! Безліч лампочок показували напрямок до номеру. Апарати, що самі виготовляли каву, і інші цікавинки чудо техніки.
Але вночі раптом усе почало хитатися : ні, ви не те подумали. То пробудився землетрус й спросоння давай лякати знаменитих гостей. Дівчата справді перелякалися, коли почало тремтіти трюмо над головою.
Впаде ? Не впаде ? - робимо прогнози, панове...- жартували хлопці, аби заспокоїтися якось.
- Боже - Боже, врятуй своїх нещасних істот...- Агента вкотре зводила руки до неба. Хоча й лукавила трохи : не нещасні вони, а культові багаті шановані.
На щастя до ранку неприємності минули. Так само швидко сплинув час самої мандрівки.
-Шкода, що не побачили сакури, котрі цвітуть...- зітхнула Фріда.
- Приїжджайте через місяць і побачите це диво на власні очі !!! - супроводжуючий персонал побажав їм щасливої дороги.
Обрій зітхнув і взявся малювати чудернацькі викрутаси. Захід сонця був дивовижним.
Кінець березня 1980 року став жирною крапкою у гастролях "АББИ". Колектив ще напише зо два-три десятка шлягерів, але багаточисельна публіка ніколи більше не шаленітиме від направду екзотичних екстравагантних (навіть з присмаком легкої еротики) їхніх живих виступів.
Цікава розповідь! 
