В далині видніється пожовклий ліс. Листя поволі нагромаджується під деревами і вітер легко перекидає його з місця на місце. Це – золото осені, яке так приємно шепоче під ногами про те, що наступила царівна Осінь. Останні теплі дні навіюють не то радість, а не то смуток. Радість – від усвідомлення краси, яка, проте, скоро зникне і залишить тільки приємні спогади. А смуток…
* * *
Тепло останнє днів осінніх
На землю в’янучу зійшло.
Літа в повітрі павутиння,
Пожовкло в далині село.
Прабатько ліс в чарівних шатах
Додолу сипле легкий лист,
А вітер наче птах крилатий
Його кружляє…
Усе повільно засинає,
Згасає, в’яне, відмира,
Наводить смуток, убиває,
А так ще хочеться тепла!
Та поки сонце душу гріє
І радує небес блакить
Ти посміхнись – як ти умієш –
І серце знову защемить.
Я вдячний осені і долі,
І Богу дякую за те,
Що ми зустрілися обоє
Й тобі спасибі, що ти є!.
