Привіт, моя зимо в сріблястій вуалі,
Твій подих вже в серці, холодний і чистий.
Несеш ти красу в обіймах кришталю,
І місяць, і зорі на небі вже виснуть.
Сніги твої – ковдра красива зіркова
На полі, на горах, на кожнім порозі.
Річки у кайдани морозу заковані,
І Санта крокує уже по дорозі.
Твій вітер шепоче казки крижані
Про зорі, що падають з ночі бездонної,
І землю, де час завмирає ві сні,
Де мрії в обіймах красуні холодної.
Ти, мов художник із пензлем сріблястим,
Річки і озера розписуєш ніжно.
Даєш насолоду й білесеньке щастя,
І снігом малюєш так дивовижно.
Привіт, моя зимо, співай свою пісню
Про холод і затишок, й білі сніги.
Даруй мені вірші нескінченні і ніжні,
У книгу, де кришталеві її береги.
Браво! 
Проникливо... 
