а осьо цей день, не дивися, Боже:
зупинити б час, замести би слід.
скільки їх таких, ні на що не схожих,
вічна мерзлота закувала в лід...
а осьо вже він ― чоловік, що бачив
як іде війна, як гримить війна.
що топив біду у спиртному, наче
в тому є, тако́ж, і його вина.
а осьо вона як печаль незвана,
як любов чужа, як любов ― чужа, ―
залишає слід ― перманентні рани ―
на його душі, ніби від ножа.
і нема кінця беззмістовній драмі
заблукалих душ воскових фігур.
за таких, як він, не виходять заміж;
та й вона лиш тінь пересохлих губ.
