Мов сон душі смиренної, незбагненний.
Обпалена земля на фоні румовищ.
Біійці в окопах, вітер полуденний
Полоще стяги на бойовищах площ.
Бетонні звалища, іржаве залізяччя,
Що позавчора грозило страхом жерл,
І ворог йшов із здичавілим завзяттям
У свинцево-вогняний котел...
Було вже так, років незмірність тому
Бив землю копитом імперський кінь.
Той узурпатор-лиходій зганяв оскому
На непокірних, що боронили свій уділ...
І нині під дикі мін розриви,
І під шалений вогняний трубіж
Вони відважно захищають свої ниви,
Свій простір, сердець своїх рубіж.
В них віра є свята, свята і не порочна.
Їх сила у тріумфі сил небес.
З глибин віків вірність їх жертовна.
В тяжку годину єдна нарід увесь.
