Десь розлучались двоє — пара,
Загублені у власній тишині.
Розбиті мрії — мов стара гітара,
Що більше не заграє в вишині.
Десь падав дощ, забутий ними вчора
Десь спала тиша, залишена тоді,
Вона була бліда… Немов прозора...
А він - неначе попіл міражів…
Десь вітер ті слова у світ несе,
І шепіт їхній розтає в імлі.
Та час, мов хвиля, всі сліди зітре,
І тиша скаже: "Їх нема, пішли".
Був падолист самотнього прощання,
В’яли квіти в сонячному тлі..
Десь розлучались двоє… Востаннє…
Такі рідні… Але вже такі чужі...
І кожен з них ітиме вже самотньо,
Шукати світло в інших берегах.
Та в пам’яті той спогад, хоч холодний,
Вогнем палає, ховаючись в словах.
Десь розлучались двоє - пара
Такі рідні…І такі чужі…
Наче був це сон, була примара
І сонце вже не гріло як тоді..
