Коли в очах людей немилість долі,
Самотність, безталанний, пізнаю,
Стають глухими й небеса бездонні,
Коли я криком жереб свій кляну.
Бажаючи багатим буть в надії,
Чи одержимим дружбою із тим,
Чиє мистецтво є вершина мрії -
Я тішусь задоволенням малим...
В бажаннях цих себе я зневажаю,
Бо тільки ти в думках моїх живеш,
Як на світанку жайворон, співаю
Любов, що лине до небесних меж.
Я насолоду оберу кохання,
Ніж королів багатство і надбання.
травень 2022
© Тетяна Даніленко
When, in disgrace with fortune and men’s eyes,
I all alone beweep my outcast state,
And trouble deaf heaven with my bootless cries,
And look upon myself and curse my fate,
Wishing me like to one more rich in hope,
Featured like him, like him with friends possessed,
Desiring this man’s art and that man’s scope,
With what I most enjoy contented least;
Yet in these thoughts myself almost despising,
Haply I think on thee, and then my state,
(Like to the lark at break of day arising
From sullen earth) sings hymns at heaven’s gate;
For thy sweet love remembered such wealth brings
That then I scorn to change my state with kings.
William Shakespeare
Надаю також переклади Івана Франка і Дмитра Павличка:
Неласкаві на мене щастя й люди,
І на свій стан я, де піду, там плачу,
В глухеє небо і у власні груди
Звертаю зір, клену судьбу ледачу.
Бажаю буть багатшим на надію;
Як сей – буть гарним, як той – друзів мати,
Отсього хист, от того власть дістати,
Все тим не рад, що маю і що вмію.
Аж сам горджусь собою за ті хиби!
Та як тебе згадаю, з мого серця,
Мов жайворонок із плідної скиби,
До неба вранці моя пісня в'ється.
Як лиш твою любов солодку нагадаю,
Своєї долі я й за трон не заміняю.
Іван Франко
Коли своє становище кляну,
Зневажений, знедолений до краю,
Коли з глухого неба талану
Я надаремно, плачучи, прохаю,
Тоді мінявся б долею з таким,
Хто має більше друзів і надії,
Хто розумом прославився метким, .
Хто словом віртуозно володіє.
Але, тебе згадавши, тую ж мить
Єство моє стає таке щасливе,
Як жайвір, що возноситься в блакить
І на воротях раю творить співи.
Я не віддам,- хоч би й господь звелів,-
Твою любов за блага королів.
Дмитро Павличко
ID:
1030876
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 16.01.2025 20:26:17
© дата внесення змiн: 16.01.2025 20:26:17
автор: Тетяна Даніленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
