На погляд мій, в миру існує хибна думка,
Що начебто Господь, з ребра Адама,
Йому на втіху та для допомоги
Створив оцю, сучасну Даму.
Погляньте лиш на ці шикарні груди,
На довгі ніжки та пухкенькі губки,
На стан гнучкий, на їх виразні очі,
На це найкращєє творіння Боже.
На їхню слабкість та на їхню силу,
На це волосся, що кидає хвилю.
Погляньте с заду, с переду та з боку
Відчуєте, як ця краса впадає в око.
Ці губки, створені для поцілунків,
А ніжки, варто на руках носити.
Творіння це лише для милування,
Для ніжності, для віри й споглядання.
Грудей торкнешся так і обомлієш,
Неначе в них існує якась сила,
Яка без розуму без волі залишає,
Хоч будиш ти на світі самим сильним.
Коли сумує це творіння Боже,
То ладен ти дістати зірку з неба,
Розбити скали, розтопити кригу,
Аби дістати те чого їй треба.
Погляньте! Й зрозумієте одразу,
Що те ребро, взятé було в Адама,
Не за для того, щоб йому створити втіху,
А за для того, щоб коли побачиш Даму,
Увесь би рід та й дякував би Богу,
За цю прекрасну, досконалу вроду.
Спасибо за стих тебе огромное,так приятно читать понимать,что остались ещё ценители женской красоты.
Я з Вами згоден!!! 
За Дам!!!
