Часто в житті наступає такий момент,
коли хочеться кинути все, розбитись вщент,
погана погода: дощі, зливи,
в душі наступають погані хвилини,
в час такий понад усе - хочеться спати,
з друзями гуляти, дівчину обіймати,
та не про це я хочю розказати,
хоча подяку друзям варто знати,
за те, що вони є,
у важку і радісну хвилину,
коли душа моя - то спить, то лине,
ніколи так я не кохав: співчувайте!!!
Відчуття це не найкраще,
коли вона йде весела, радісна,
чомусь мені погано, сумно, важко!
Запитую себе я часто,
чому кохати так нещасно?
Невже поганого їй хочу?
В такі хвилини я проклинаю ночі,
проведені, можливо, навпроти
принципів своїх, думок, бажань, супроти
ідеалу бачення хорошого життя.
Чому ніхто мене не попередив,
кохати важко, болісно і втомливо?
Я розумію тільки те,
що без неї я не можу. Все!
Мабуть, цього мені достатньо,
щоб пробачати їй зради щоденні.
Чьому так важко покинути її,
велику помилку в моєму житті?!
Фантом.
ID:
145515
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 15.09.2009 23:57:36
© дата внесення змiн: 15.09.2009 23:57:36
автор: Фантом
Вкажіть причину вашої скарги
|
