Привіт, Джиме, ранок знову будить тебе, а ти так надіявся, що не прокинешся завтра. Надіявся, що твоє сьогодні вже не мало гореносного плоду завтрашнього ранку. Ти абортував майже усі лона сьогодення. Не так, як усі: запліднюють і відкладають яйця у своє сьогодні, щоб завтра виросло нове НЕ ТЕ, НЕ ТАК і ПОГАНО.
Напружся, Джиме, і скажи те, що мусиш, світові. Тобі твоя кохана каже, що їй не цікаво, хто вона, що вона не знає, чого вона живе, але що вона любить тебе. Здається, ще недавно, у пориві романтичного дурману ти сказав їй, що вона має цим виправдати своє існування…
Напружся, чорт забирай. Повертайся на спину. Опа, дивися, стеля.
Стеляться високі гори широким плесом каменю і вогню, а ти все летиш і все кришиш своє серце світові, краплинка за краплинкою, смужка м’яза одна за іншою. Де впаде кров, починається ріка, де м'яз - ліс. І лікуєш ти Землю. І сміється вона разом з тобою, вітром підтримуючи твої крила. А сльози твої швидко розчиняються в повітрі, і цей солоний туман вдихають мільярди, і серця їх стають м'якими і світлими. Люди забули, що таке гроші, кордони, розівчилися тиснути на гачок, бо твої сльози скупчувалися в їхніх серцях щораз, коли вони брали зброю, і починали гупати по стінкам, розриваючи м'яку плоть, викликаючи галюцинації тих, кого вже давно нема, тих, хто помер від зброї, тих, кого вбили. ВБИЛИ!!! ПОЗБАВИЛИ СВІТЛА! НАСИЛЬНО ПЕРЕВЕЛИ У ВІЧНІСТЬ! Добрий янгол… А ти так мрієш? А ти маєш душу? Та, яка не знає, чому живе?.. А тобі болить?.. Відкажи собі на ці питання, а потім будеш любити мене. Потім, коли мого серця не залишиться, коли буде ні з чого народжувати нових зірок...
ID:
172948
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.02.2010 18:30:03
© дата внесення змiн: 20.02.2010 18:30:03
автор: Хельга Ластівка
Вкажіть причину вашої скарги
|