Я грішна жінка, простіть мене люди,
Мене лайте, кляніть тепер усюди,
У мене сім’я, чоловіка маю,
Тільки молодого хлопця кохаю.
Для мене лиш ясний промінчик сяє,
Теплом, ніжністю мене зігріває,
Таємницю подружці доручаю –
Теплій подушці, сльози проливаю.
Від чоловіка кохання ховаю,
Боляче мені, я мучусь, страждаю,
Уже дітей красивих, милих маю,
Що робити мені тепер? Не знаю.
Дивлюся, як чоловік дітей любить,
Він ніжно їх гладить, пестить, голубить,
Моє кохання належить другому,
Душа моя рветься до нього. Чому?
Можливо, що хлопець палко кохає
І серце моє лише це відчуває,
Він тіло моє та руки голубить,
Я знаю, це кохання нас погубить.
Чому в кохання нема перспективи,
А палкі почуття, це не мотиви?
Я хотіла бути вільна, як птиця,
Та лише в клітці, маленька синиця.
Ох, дітей шкода й чоловіка жалко
І він кохав мене колись теж палко,
Турботи та злидні кохання з’їли,
Скандали наше життя отруїли.
Чому з роками стаємо черствими,
Рідні люди, а стаємо чужими?
Іноді доводиться вовком вити,
Що необхідно без кохання жити.
А моє серце рветься на частини,
Нещасливішої нема людини,
Боже мій! Дай пораду, допомогу,
Укажи мені шлях, вірну дорогу.
Щоб могла щасливо, спокійно жити,
Ростити дітей і розуму вчити,
Взаємне кохання завжди я мала
І більше сім'я моя не страждала.
15. 08. 2003 р.
ID:
1974
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 29.05.2004 21:15:04
© дата внесення змiн: 29.05.2004 21:15:04
автор: Persey
Вкажіть причину вашої скарги
|
