Заглянь у себе...
Тут, на самоті,
так легко дихати чужим повітрям,
так просто віддаватися німоті,
мовчати...
Не коритись тому вітру,
що хилить до землі,
неначе квітку...
Так просто забиватись у куток,
повітряні творити замки,
робити перший і важливий крок,
який виходить за усі
привичні рамки.
Зализувати всі болючі рани,
нанесені словами,
мов ножем.
І осушити сліз палючі океани.
Не згадувати
всіх своїх проблем.
Так просто будувати ту стіну,
що не підпустить до душі нікого -
аби не скривдив твою самоту,
щоб болю не завдав тобі такого,
який не раз вже душу обпікав
і бурею розбурхав гіркоту...
Коли б ти наперед усе це знав,
то збудував скоріше б цю стіну!
Заглянь у себе...
Там твоя душа
до болю неймовірна і прекрасна
так віддзркалюється у очах...
Є мить така:
відаючи усе своє проміння
зоря так гасне передчасно.
