Рясно шовковиці вкрились
Буйністю ранніх плодів:
Чорні та білі налúлись
Низки солодких рядів.
Дід і бабуся старенькі
Їх посадили колись –
То чиїсь батько і ненька
Для онучат запаслись.
Саджанці жваво зростали,
Спивши з відерця води –
Діти й батьки смакували
Перші солодкі плоди.
Кріпли шовковиці пишні
З року у рік, розрослись,
Віти важкі та затишні
Понад двором розляглись.
Вже й онучата шмигають,
Наче пташата без крил,
Ягоди смачно вплітають –
Ніби наїлись чорнил.
Радо старенькі втішались:
«В цьому садку в добрий час,
Хай би всі рідні збирались
З вдячністю згадувать нас».
Сиве подружжя спочило
Попід гранітом тяжким.
Все, що могло, залишило
Дітям-онукам своїм.
Та у дітей є квартири,
Внуки також «городські»,
І вже без пилки й сокири
Сиплються стіни сільські.
Вужчає стежка до хати,
Губиться між бур’яном,
Навіть шовковиці рвати
Нікому… Пустка кругом.
Де ж ви, внучата і діти?
Батьківський жде вас поріг.
Гнуться шовковиці віти –
Вас виглядають з доріг.
