Чи можуть стіни розчавити когось подібного мені?
Чи можуть двері відчинитися і показати вихід у ще одну, чергову Прірву?
Чи буває скло у вікнах кольору твоїх очей?
Чи буває так, щоб можна було втримати все, не тримаючись нічого?
Занадто. Це вже надто занадто.
Де ти, місто моєї мрії? Де ти, моя небесна мінлива стеля? Чому сонце затягнуте в плащі дощових хмар?
Всюди мене переслідуєш ти. Я шукаю тебе і не знаходжу, бо ти занадто близько.
Залиште мене! Дайте мені спокій! Дайте мені напитися, захлинутися, втопитися в тому, що люди називають повсякденністю.
В сірості невиразних днів я можливо....
Неможливо... (шепіт)
Показать полностью..
Я накрию себе з головою. Накрию тим, що так довго з себе скидала. Мені не стане легше. Мені і так легко. Легко від того, що я не бажаю усвідомити тяжкість всього того, що лежить у шафі мого серця.
Більше це не повториться.
Я спалю себе заживо давно згаслим вогнем. Твоя вода загасила його. Твоя всепереможна вода....
Осінь, повернись до мене! Тільки в твоїх обіймах я відчуваю себе. Тільки від твого солодкого повітря я п'янію. Тільки восени я божеволію. Повернись!...
Благаю... (шепіт)
Чи буває скло у вікнах кольору твоїх очей?
Мої очі- вибиті вікна (шепіт)
Чи можуть стіни розчавити когось подібного мені?
Стіни в тобі, а ти вже давно руїна.
Занадто давно... (шепіт)
