Ось душа, яка струн не має,
На ній не можливо зіграти.
В неї очі, що все-усе знають
І не можна їх не кохати.
В цій душі немає куточків,
Бо вона аж геть не стандартна,
Наче зліплена з сотні кусочків,
Що життя твого кожен вартий.
Не зіграєш на ній свою скрипку,
Не станцюєш із нею під дудку,
Все життя ти до неї не звикнеш,
Щохвилини без неї у смутку.
Таку душу не видно здалеку,
Та і зблизька не всім дозволено,
Просто треба її побавити,
Одарований будеш золотом.
Як гарячої кави чашку
Її пий і смакуй дозовано,
Вона зовні одягнена в маску,
А для тебе відверто оголена.
дякую!
