Росла вона при дорозі, і завжди привітно кивала нам своїми гілками. Добрий день, липо, як тобі тут, не самотньо? Здавалося, вона усміхалася до нас у відповідь і тоді якось радісно робилося на душі.
Не знаю коли вона була молоденьким деревцем. Згадую її , розлогу, високу , пахучу деревину. Не раз і не два, ставала вона сховищем від дощу чи надмірно горячого сонця. ЇЇ густе листя творило гарний затишок і ми з товаришками часто сідали під цей зелений дашок, і вели довгі розмови про усяку всячину.
Бувало набігаємося по запашних полях, назбираємо квітів- ромашок, волошок, маку , сядемо в кружок під липою і плетемо вінки . А тоді заквітчаємо свої голови і гайда назад у село. Літом, ми часто відвідували нашу липу, бо там недалечко від неї на вигоні, пастушки пасли худому і ми дуже любили сходитися та співати пісень. Не знаю, як би ще довго вона була нашим пристановищем, нашою вірною подругою. Одного дня, через наше село перейшов буревій. Сила вітру зривала дахи, вода лилася з неба , ніби хтось поперевертав відра, дороги перетворилися в річки. Коли трохи вщухло , ми, підлітки , побігли на наш вигон. Коли підходили ближче, ми вже мали передчуття, що не застанемо нашої липи. Так воно і було. ЇЇ вивернуло з корінням і вона лежала, розпроставши в останнє, свої запашні гілки.
На листочках сріблилися краплинки дощу. Липа плакала. Було так боляче, що і ми мимоволі залилися слізьми. Прощай наша дорога подруго. Вже ніколи не сядемо під твоє розкішне гілля, не почуємо як бренять бджоли п'ючи нектар твого цвіту, не ліпитимемо собі "носики". В журбі, поверталися до свого села.
В скорому часі наша родина та і багато інших родин, змушені були покинути село. Може липа відчувала ,що не почує більше нашого сміху, ані ласкавих слів до себе. Може вона навмисно підставила себе під ці сильні вітри і хотіла вмерти, ще перед тим, як покинемо її. Дерева, як і люди, відчувають ласку до себе. Не стало нас в селі, не стало і нашої розлогої липи! Мені ще й досі причувається липовий шум, ніби прощання- я ніколи не забуду тебе!
Чудовий твір! Сподобалось багатством "епітетним". Дуже гарна вийшла повість, з В Е Л И К И М змістом! Я беру її в обране через слова: "...хотіла вмерти, ще перед тим, як покинемо її...", а також що Ви чудово відобразили цю дійсність на прикладі дерева!!!
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорогий Олеже! Ви, як ніхто інший, розумієте мої думки! Сердечно дякую!
Наталочко,просто ти молодець.В тебе виходить зачепити до сліз.Коли читаєш такі твори-то вимальовується портрет людини в голові.Я давно хотіла тобі написати.Все забувала.Згадала,бо прочитала коментар Любочки...Цьом...
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
