Господи, дякую тобі за цю красу,
Що повнить серце ніжністю, мов квітку,
За простоту кохання наяву,
Й за вічний крик полів улітку.
Та дякую за те, що є Душа,
Що не згниє, як труп, ніколи,
Спасибі вже за те, що я жива,
Щоб сіяти добро, мов мак довкола.
Як добре те, що за скупі мільйони
Не купиш щастя та гармонії в душі,
І що всі ми – малі Наполеони,
Шукаєм та знаходим щастя на Землі.
Та дякую за ніч, яка своїм повітрям
Бентежить дух й зворушує думки,
За місяць, що, мов гострим вістрям
Розріже темряву на клаптики.
На жаль, не здатні ми, мізерні люди
Уповні зрозуміти всю божественну красу,
Та слід лиш придивитись, і усюди
Відчутно сльози Бога, як легку росу.
