Вітер, мовби скаженіє,
Жене чорну хмару,
Сонце й блиснути не сміє,
Боїться отару.
Чорна хмара попереду,
Небо закриває,
А за нею друга, третя,
Рахунку немає.
У єдине все злилося,
Грім та блискавиця,
Люди смикають волосся,
Так вже не годиться.
Віє вітер, скаженіє,
Град летить щосили,
Після нього все чорніє,
Руки ж приложили.
Працювали, гнули спину,
Люди в огороді,
Та дощу немає впину,
Напевно вже й годі.
http://antonina.in.ua/index.php/pejzazhna-lirika/247-doshch.html
