Там у лісі, за горбочком,
В зелененькому садочку, яблуня цвіте.
Маленький хлопчик з дідусем проходили повз місце те.
Тут хлопчина оглянувся й радісно спитав:
„ Де цей сад таку красуню у наш час узяв? „
Ну а дід запалив люльку, ще й пощупав вуса,
Відповів: „Сідай он там і уважно слухай.
Дерево це особливе, його ще я садив,
І від всяких напастей в свій час захистив.
Кожен день, в спекотне літо, сюди мандрував,
Воду свіжу, прохолодну, йому дарував,
А коли почали зайці, йому докучати
То прийшлося огорожу навкруги збивати.
Та за всі мої турботи вона відплатила.”
– „Ну а як же мій дідусю вона це зробила?”
– „Кожен рік, в ту саму пору до неї я йду,
І по три мішечків яблук за́вжди беру.”
– „От тепер я зрозумів,
Що за зроблений твій вчинок,
Отримав собі ти відпочинок.”
