Надворі панувало пізнє літо. Сонце огортало мене своїм теплим промінням,проте під ногами вже лежало осінньо-золотаве листя. Я йшла стежиною у невідомому напрямку. Червоногаряча шовкова сукня облягала моє засмагле тіло. Доторкнувшись до волосся, зрозуміла, що воно розкішно довге й спадає локонами на голі плечі. І тут я зрозуміла: спрацювало! Я у вісімнадцятому столітті, і, очевидно, зараз зустрінуся із Моцартом. Раптом у мене з'явився чудовий настрій, сукню я вподобала ще більше, і тепер неначе летіла назустріч омріяного В.А.М.а.
Я прекрасно знала, що Моцарт має одружитися з Констанцією, що у них сім'я. діти та все таке, проте не могла не спішити на зустріч з ним. Я знала, що він надміру випивав, що через свою безвідповідальність його сім'я бідувала і що тоді, коли йому запропонували велику суму за "Реквієм", то він погодився, хоч писав його довго, кожна нота була вистражданою,а твір так і залишився незавершеним. Я знала це все. І про Сальєрі-заздрісника знала. Свого часу просто фанатіла від його творчості, й завжди крадькома мріяла жити у ті часи і просто хоча б раз побачити цього генія.
Я йшла, обдумуючи кожен факт з його біографії та сама собі всміхалась, замріяно розглядаючи таке красиве австрійське вечірнє небо. Назустріч мені йшов чоловік. Але я бачила одразу - це не Моцарт. Це не той, заради кого я тут. Чоловік все приближався і приближався. Незважаючи на те, що було ще тепло (пам'ятаєте - я ж у легкому платті з відкритою спиною!), незнайомець був закутаним у темний плащ, на голові красувався чорний капелюх,а з-під нього було видно каштанове волосся. Карі очі рішуче дивились на мене, потім погляд змінився на зацікавлений - він оглянув мене згори вниз,а потім навпаки. Підійшов до мене. Усміхнувся і заговорив:
- Guten Tag, Freulein! Gehst du zum Mozart? (Доброго дня,панянко! Ви прямуєте до Моцарта?)
Мене здивувало,що з Моцартом ми спілкувалися якось однією мовою,а тут раптом незнайомець почав розмовляти німецькою. Звісно, німецьку знаю, тому це не викликало жодних проблем. Та й, думаю, тут й знання мови не потрібні, достатньо Його імені,аби зрозуміти запитання.
- Guten Tag! Ja, ich finde Mozart. Wo kann ich ihnen finden? (Доброго дня! Так, я шукаю Моцарта. Де я можу знайти його?)
- Для чого ви сюди знову прибули? Повертайтесь додому, нічого вам тут бродити! Вольфґанґ не потребує жодних зв'язків, навіть з такою, як ви. І не дивуйтесь, що раптом почав говорити рідною вам мовою, бо знаю не тільки німецьку. Не приходьте сюди більше, бо зіпсуєте не одне життя. Ті запитання, що ви тримаєте записані на аркуші, що в руці.. Я відповім вам. але обіцяйте, що не повернетесь сюди більше!
І тут я вже не знала. що сказати. З одного боку, дуже хотілось все дізнатись, а проте відмовитись від зустрічей з В.А.М.ом я не хотіла. Занадто велика ціна. Тому я вирішила поцікавитись, хто переді мою.
- Наскільки я розумію. ви знаєте, хто я. А проте ви, як джентельмен. могли б хоча би представитись, а не ось так от одразу виганяти. До того ж, я навіть не знаю,як приходжу і, відповідно, як піти звідси.
-Я Леопольд Моцарт. Вам щось каже це ім'я?
Звісно ж, каже, таке запитує!! Батько В.А.М.а, прискіпливий тиран, який змушував сина писати твори та грати навіть під час переїздів каретами. Він теж композитор, проте порівняно зі сином, Леопольд - пшик, бульбашка. Якби не геніальність сина, який свій перший концерт написав у чотири роки, ніхто би про нього й не чув. У Леопольда було два досягнення - Вольфі і методична праця з гри на скрипці, яку, до речі, перевидавали понад десять разів, та переклали французькою й голландською. Він теж писав музику, проте вона не мала особливого успіху.
-Так, я знаю вас. Поясніть. бдьте ласкаві, чому це я не маю приходити сюди? Кому це я псую життя??
-Ви, перш за все, своє життя ламаєте. закохуючись в людину з минулого. По-друге, спілкування з моїм сином може змінити минуле. Він може не одружитись з Констанцією, може не розлютити мене цим і ми можемо нормально спілкуватись.
-Так що ж в цьому поганого? Хіба ви не хочете хороших стосунків зі сином??
-Звісно, хочу. Проте цеи може змінити хід історії та вплинути на творчість та геніальність сина.
-Як ви знаєте майбутнє? Скажіть, будь ласка, Леопольде!
-Я знаю про цю можливість подорожувати часом, тому мав змогу дізнатись все про майбутнє Вольфґанґа та й своє теж. І про оцю от твою появу я був задовго попереджений.
А оце от мене здивувало не на жарт. ЯК? ЯК він міг знати, що я в конкретний день з'явлюсь там?
-Не думайте над тим,як я знаю. Давайте зустрінемось завтра. Це ж місце.цей же час. Вас зараз будитиме мама. Бувайте!
-Бувайте, Леопольде! До зустрічі.
І тут дійсно я почула голос мами,яка нагадувала,що пора вставати. Ехх.. Ці ранки.. Знову чекати до вечора? Прийдеться..
ID:
441135
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.08.2013 19:00:49
© дата внесення змiн: 02.08.2013 19:00:49
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|
