Двері відчинились. Ми увійшли. Навпроти дверей стояло величезне дзеркало. Точніше,я так собі подумала, що то дзеркало. На цьому склі, посрібленому з протилежного до нас боку ми бачили ніби себе, але це були не зовсім ми. Уявіть собі, що сталось би,якби зовнішність людини визначала не генетика, а вчинки? Брон виглядав у дзеркалі саме так,як я його і бачила. І ткт я зрозуміла - після смерті (хоча я,начебто, ще не померла?) зовнішній вигляд людини змінюється. В дзеркалі в кабінеті Ісуса Боговича ми бачимо не тіло,а душу. Біля Брона стояла я - розпатлане чорне волосся до пояса, великі зелено-карі очі були широко розплющеними, повними здивування, страху і ще чогось, що я і сама не могла зрозуміти. Обличчя моє було білосніжним, однак на ньому були подряпини. На зріст я стала вищою і була худішою, аніжє в житті (а,може, мені просто здалось?), руки і ноги теж були подряпані, на пальцях рук я відчувала енну кількість скалок. На мені було яскраво-зелене плаття до колін, шовкове і в чорну смужку. Загалом вигляд в мене бьув не найкращий, але я не виглядала страшною, скоріше виснаженою якимись зовнішніми факторами. Я стояла біля дзеркала і завмерла, лиш очі бігали просторами скляного прямокутника-паралелепіпеда. Розглядала себе,а тіло ніби налилось чимось гарячим,а потім одразу крижаний лід почав топитись у кип'ятку. Це все думки.
Брон взяв мене за руку і потягнув за собою. Гігантське дзеркало займало не увесь прохід, з обох сторін від нього були арки. Ми пішли крізь ту, що праворуч. З усіх боків стояло купа стелажів, закладених такими собі книжечками. Приміщення нагадувало реєстратуру обласної поліклініки. Проте там не було скляної перегородки з відповідним записом, освітлення було яскравим, а біля кожного стелажа стояли горщики з найекзотичнішими квітами, від чого приміцення було на диво затишним. За письмовим столом в центрі кімнати сидів чоловік, красивий та довговолосий, на вигляд йому приблизно тридцять. На столі стояв ноутбук, з кожного боку від нього стояли невеличкі колонки. З них грала легка інструментальна музика. Моцарт. Саме його твір зараз звучав. Чоловік почув,що ми увійшли, підвів погляд, оглянув нас з ніг до голови, а потім з голови до ніг. Усміхнувся. Я відчувала,,що Брон наляканий.
- Здоровенькі були, - сказав чоловік, усміхнувшись на усі тридцять два. - Броне, Іро, а я чекав на вас. Ну що ж, розповідайте,що втрапилось.
-Ісусе Боговичу, ви ж і самі добре знаєте, що та як сталось. Я пішов на концерт, коли мав бути на службі. В той час і трапилась халепа - Іру, яка переходила дорогу у відповідному місці, збив автомобіль. При чому збив так, що в Іри сталась травма голови,яка призвела до коми.
-Стоп, - дозволила собі втрутитись я. - якщо я не померла, то чому ж я тут?
-Іро, розумієш, ... - почав пояснювати Брон, але Ісус Богович вирішив сам відповісти на моє запитання.
- Іро, чи є на землі щось таке, що тримає тебе там?
Я задумалась. В.А.М., він же Моцарт, затримує? Ні. Батьки затримують. І.. тут я згадала. Він, той, хто був причиною бігти додому. Роман. Новий друг із соцмережі.
-Є, - відповіла я, не виринаючи із роздумів.
-Чи хочеш ти повернутись і жити далі? Чи хочеш ти бути щасливою з тими,хто чекають на тебе вдома?
-Хочу, дуже хочу, - цього разу без роздумів відповіла я. Очі наповнились слізьми,коли подумала, як переживають за мене рідні. І чи знає про це Роман,чи попередили його про це? - Що потрібно для того,аби повернутись??
-Зачекай... - задумано відказав Ісус Богович і пішов кудись вглиб стелажів. Витягнув одну з книжечок і поставив на стіл. Всівся за нього і почав вивчати записи з книжечки як з медицинської картки історію хвороби. Погортавши її до кінця, відказав:
- Тобі потрібно виправити всі помилки, скоєні на землі,аби мати змогу туди повернутись. Проте тобі варто пам'ятати: один неправильний крок - і ти назавжди залишишся тут. А вже відповідно від усіх записів,що є,і що з'являться, будемо вирішувати, куди тебе подіти - в Рай чи в Пекло. Ти готова до цього?
-Так, я хочу додому. Але як я маю це виправити?
-Броне,виведи її і поясни, що та як.
-Гаразд,, Ісусе Боговичу. Іро, ходімо. І він повів мене назад в коридор...
ID:
444537
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.08.2013 12:09:05
© дата внесення змiн: 21.08.2013 12:09:05
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|
