я не жалію. ні хвилини. про жодне зі своїх рішень. цей переїзд… він був потрібен мені. як повітря. як щось невід’ємне в моєму житті. мені потрібен був цей простір. щоб змиритись. щоб забути… забути тебе.
ти зробив свій вибір. і він був не в мою користь. я ж зробила свій вибір, і мабуть колись пожалію про нього, про те, що так просто відступила. відпустила. зовсім не боролась за тебе. але тоді мені здавалось, що тобі це зовсім не потрібно…
бувають моменти, коли ти просто не знаєш, що робити зі своїм життям. не знаєш, як буде правильно. як буде краще. та настає цей переломний момент, коли в свідомості неначе, щось ламається… неначе якийсь ричажок, який відповідає за впевненість, клацає і приходить усвідомлення…, рішення якого так не вистачало. впевненість, яка була так необхідна. так було в мене… просто…, побачивши тебе з іншою…, з якою ти посміхався. з тою, яка все ж таки примусила твоє серце битись швидше. а моє… примусила зупинитись… на мить, але ця мить… вона була неначе вічність… холодна і болюча вічність.
це не був банальний переїзд в інше місто. ні. це був переїзд в іншу країну. в країну де не було жодних знайомих, друзів, родичів. в країну, яка б не нагадувана мені про тебе. ні мовою. ні знайомими словами, які ти промовляв. ні, навіть, місцевістю. ця нова, для мене, домівка стала прекрасною. необхідною. рятівною… і водночас такою важкою.
ти знаєш…, я бачила тебе. кожного дня. в кожному перехожому. і здавалось, що я схожу з розуму. повільно дурію. кажуть, що якщо ти бачиш обличчя однієї людини в інших, то це є твоє справжнє кохання. спершу це було важко. ледь не щодня бачити твоє обличчя. а далі…, я повільно переконувала себе, що звикну до цього... це стало невід’ємною частиною мого нового життя. і обіцянка, забути тебе, була з легкістю порушена… я не намагалась дізнатись, як ти там. чи досі з нею. я просто намагалась не забути твоє обличчя. посмішку. очі.
на дворі була весна. вона принесла з собою якесь дивне передчуття. від нього хотілось посміхатись. співати. і неначе метелики поселились в моєму серці. відчуття, що скоро відбудуться зміни просто переповнювало. та чомусь я зовсім не могла зрозуміти звідки це все взялось. та і позбуватись його не хотілось.
і ось. зараз. йдучи по вулиці. маневруючи серед потоку людей. я – посміхаюсь. сонце яскраво світить і зігріває своїм теплом. і це дивне передчуття…, воно неначе радар – зашкалює. в наушниках грає улюблена пісня і хочеться їй підспівувати.
а далі… все відбувається неначе в сповільненій зйомці. люди, які йшли переді мною розступаються. і я бачу тебе. знову це видіння. і відчуття, що воно, як ніколи, неначе реальне, примушує зупинитись. а серце пропускає удар, а далі починає битись зі швидкістю формули один.
я дивлюсь на тебе. такого розгубленого. такого рідного. і вже немає посмішки на моєму обличчі, адже від усвідомлення, що це просто марево хочеться плакати. як я себе обманювала… я не забуду. і ніколи не звикну, до того, що тебе немає поруч…
повільно закриваю очі. знаю,що коли відкрию, то тебе тут не буде,залишиться тільки пустота. як і в моєму серці.
музика в наушниках підходить до свого завершення. і я зважуюсь відкрити очі. повільно. неначе від цього щось зміниться. неначе відкривши їх ти залишишся на місці.
відкриваю очі і завмираю. дивлюсь в такі знайомі сині очі. на щиру посмішку. ти зовсім не змінився. не можу повірити в те, що бачу тебе. знову закриваю очі і різко відкриваю. так, що в очах темніє на мить. хочу переконатись, що це не видіння.
ти стоїш на місці. не рухаючись. дивишся на мене. посміхаєшся. а в очах блиск. втомлений. я бачу втому в твоєму погляді. неначе ти декілька днів в дорозі.
а далі… я просто зриваюсь з місця і біжу до тебе. в твої обійми. і байдуже якщо сюди приїхав не заради мене. байдуже, що десь там, хтось тебе чекає. мені байдуже. на ці пару хвилин я буду егоїсткою. адже зараз ти тут. зі мною. вдихаю твій запах. такий знайомий. я відчуваю, як ти обіймаєш мене у відповідь. сильно. неначе боїшся відпустити. боїшся, що я зникну? я не зникну. і ти теж. я знаю це.
це красиве закінчення… а можливо зовсім не закінчення нашої історії… це просто красивий початок нової, захоплюючої і незабутньої історії. історії в якій ми обов’язково разом. історії…. в якій ми щасливі.
24.09.2013
ID:
450932
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.09.2013 22:36:03
© дата внесення змiн: 02.08.2020 22:15:36
автор: sweet_lana
Вкажіть причину вашої скарги
|
дуже дякую 
