Вона любила ромашки. Він її не любив .
Сьогодні дійшов, ледве, пішки
З...Ромашками. Що купив.
То може кохав хоч би трішки???
***
Він їй казав: "Не кохаю".
Вона витирала сльози.
Він їй казав: "Пробач, благаю...
Не можу любити. Не в змозі".
Вона стискала вуста,
Долоні в замочку тримаючи...
Він їй казав: "Не спроста,
Холодний я, обіймаючи..."
Були її очі пусті.
У ньому ні крихти жалю...
"Прошу тебе, відпусти.
Як бути з тобою не знаю".
Вона мовчки, стримано встала...
Пронизливо. Очі в очі.
Кохала чи не кохала?
Спитайте безсонні ночі...
Вона з ресторану вийшла
Й побігла кудись стрімголов...
Так ніжно цвіли вишні,
А біль у грудях колов...
Дорога, блискіт і крики...
Скровавлене тіло бліде...
Пробачить чи Бог великий,
Якщо це кохання тверде?
Німе.
Сліпе.
І жорстоке...
Йому сповістили на ранок,
Чомусь він шалено кричав...
Чому ж то сердечна рана
Болить, як що він не кохав???
Він прокляв отой світанок.
Питав увесь час:"Чому?!"
Зненавидів всіх коханок...
Ця смерть належить йому??
***
Цей травень, на диво, плаксивий:
Дощами все плаче і плаче...
Її пам ятають зливи -
В той день небо все бачило...
Вона ж бо любила ромашки. Він її не любив...
Сьогодні ромашки купив і
Крики в собі тамував.
Питаючи себе, марно,
Кохав він чи не кохав...
