Таких, як ти, не буде й не було. ***Дякую, мамусю. . ***
Таких, як ти, не буде й не було.
Таких, як ти — один лиш раз із неба.
Воно велику радість всім дало.
Щаслива тим, що я — саме у тебе.
Велике серце ходить по землі.
Душа, що так пропитана любов*ю,
І до дітей, і навіть до тварин.
Так небайдужа до чужої болі.
В тобі не книжна мудрість, а жива.
Я завжди...завжди дивувалась — звідки?
Та звідки ж стільки ніжності й добра
І чистих роздумів в майбутнє ріки.
Моя...і кожний крок завжди зі мною.
Ходити, говорити, віршувати.
Пісні співать дорогою додому.
І казочки читати і писати...
Щоб йшло не так — не опускати руки.
Не нести негатив і злість додому,
Не вірити, що довгії розлуки
Для рідних можуть бути перепоною.
Завжди поставити себе на місце,
Того, з ким поруч ти живеш і любиш.
Що зрада — річ жахливіша за вбивство,
Від неї вже прощення не здобудеш.
І до людей навчила придивлятись,
Що в кожному щось має буть хороше,
І по життю ідти, не озиратись
На свист чи дУмки зайвих перехожих...
І ще...та ну...багато так писати...
Ти ж все сама і так про мене знаєш.
Я дякую, за все, щоб я не взялась,
Чим можеш — ти завжди допомагаєш.
А головне, що поруч з словом “треба”,
Завжди звучало “бо”, або “тому що”.
Ти мене розумієш так, як небо.
Я часто дивувалася тому.
І дякую тобі за мою волю,
Що ти не йшла ніяк на мене тиском,
Коли я сперечалася з тобою
І обирала те, що серцю близько.
Ти привела мене в цей день осінній,
І ненькой другою для мене стала осінь.
Співало з нами сонечко чарівне,
Блищали на траві ранішні роси.
Ти — моє світло, океан і зорі.
То щастя — народитись саме в тебе.
Твій погляд — завжди ніжний і прозирий.
Спасибі Богу за мамусю з неба...
