Там, де зайві слова, я читала в твоїх очах,
І несила було мені погляд від них відвести,
Ти волосся моє ніжно пальцями теплими пестив,
Ніби вперше на дотик сьогодні його вивчав.
Там була тишина, що промовисто рвала шаблони,
Нам відкрилось вікно у якийсь несподіваний сон,
І лиш очі навпроти світились синіші за льон,
Й говорили: кохана, благаю, зруйнуй перепони!
Ми сьогодні чомусь не такі, як були завжди,
Не такі, як вважали, як знали, чи як сподівались.
Десь у Всесвіті безповоротно щось обірвалось.
Один в одному, мабуть, навік ми лишили сліди.
Ти своїми руками так довго трощив мости,
Я так довго глушила у серці своїм тривогу.
Але, схоже, до мене ведуть всі твої дороги,
Хоч і пізно - я все-таки мовлю тобі "Прости".
15.02.2014
Гарно! Краще пізно, ніж ніколи! 
