"Навіщо так калічити буття" –
із небуття віків стогнали душі.
Якби ж то раз ти спокій їх порушив,
Ти ж увесь час як монстр каяття.
Як принц без маски, без коня і без меча.
Тобі все можна, ти один-єдиний.
Принцесу маєш, але всі повинні
тебе любить – ти гірше палача!
Для чого ти калічиш те буття?
І не з віків то стогнуть; я питаю.
Чи знаєш ти твоя принцеса як ридає?
Або, що через те немає їй життя?
І каяття твоє вже не лікує рани,
Бо ти скалічив віковічний зміст буття;
адже любов, вона сильніша за життя,
А твоя – то роса, що зникне зранку.
Питаю ще раз, нащо ти калічиш,
спотворюєш буття своє, її?
Тобі що, нудно в звичній колії,
у затишку? Чи хочеш ти щось ліпше?
То є не моя справа, знаю добре,
Але чомусь, ти знаєш, так мені здається,
Що в тебе серце теж від чогось рветься.
Але зумій знести це все хоробро!
Я вірю, цей тягар вбиває,
"Будь сильним" – то пусті слова,
Коли у серці безпробудна темрява.
Але ми поряд, ти то знаєш?
І як побачиш ти світанок серед зір,
то з глибини віків вже стогону не вчуєш.
А тільки те єдине слово, що рятує:
"Ми в тебе вірили" – і в себе ти повір!
До речі, "серед зірок". Немає такого слова"зір" у множині слова" зірки"або "зорі". Не ображайтеся. Це лише підказки, бо вірш гарний і страждає від цих недоліків.
Olesya_Pascal відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви добре підмітили, що вірш страждає, але страждає він від вашої прискіпливості і надзвичайної "грамотності". Цей вірш -- то мої почуття, і я виражаю їх у такий спосіб, який вважаю найдоречнішим. А те, що Вам це не подобається, то Ваша особиста справа. І на рахунок "зір", то Ви самі собі заперечуєте, адже написали, що у множині є слово "зорі". А "зір" -- то є родовий відмінок слова "зорі". Ось Вам на підтвердження моїх слів: "До зір гукну: - Всміхалися навіщо?" (М. Карпенко)
