Поміж краплинами дощу
Між барвами весняних квітів
Сама у полі я стою
Серед забутих первоцвітів.
Зірвати їх? Та руки не дають
Вони ж на мене схожі
Нехай ще трохи поцвітуть,
Бо завтра зірвуть перехожі
Як легко щось згубити!
Та знаєте, так важко віднайти…
Чому не вміємо любити?
Чому нам легше відійти?
Ми нібито й кохаємо
Але не тих… але не тих…
І з не коханими життя ми коротаємо,
Забувши деколи про них.
Як квіти ті – хитаємось від вітру
І росами вмиваємось щодня
Не вистачає нам повітря,
Не вистачає впасти до самого дна.
