Прощання з тобою. . навіки. . на роки… на місяці. . на дні. . на години. .
Ми з тобою двоє різно-схожих людей. Ти вогонь у якому згорає метелик моєї душі...
Я тільки те, що є частиною тебе... Я опів на тебе... Я половина ти...
Твої очі дивляться в небо-блакить моїх. І на екрані мобільного карбуються слова:
Я душу в собі бажання написати лише три слова. Боюся того, що вони значать. Поки не дуже їм вір. Бо про це не говорять та не пишуть. Це доводять вчинками! Тому я перефразую цю фразу на такий лад ХОЧУ ТЕБЕ ЛЮБИТИ... ХОЧУ!!!
А я вірила кожному слову і всім разом... Кожному і всі.. Я снідала, вечеряла і обідала ними. Бо вірила в щирість.... Приручалася тобою. Розділяла цей життєдайний нектар на весь день... Пила по краплині і насолоджувалася тим, що я половина ти...
І знову як молитву читаю:
Щойно диктор по радіо анонсував пісню. "Напишіть коханим, що ви їх любите". Я подумав, що тобі буде приємно взнати, що ці слова в мене асоціюються з тобою...
Ці слова стали каталізатором росту моїх крил... Я літала... Я стала метеликом... "Напишіть кохани"...напишіть коханим... коханим напишіть... коханим... напишіть... напишіть... Пишіть... Ть. Душа стала метеликом, який летів на безжальний вогонь... Отруєний метелик... В якому ледь-ледь жевріло життя...
Солодких снів, солодкоголоса моя Редисочка.
Остання крапля отрути... і мій отруєний, залежний метелик згорає у полум'ї твого життя... у полум'ї твого етапу.. А далі:
Я просто спілкуюся з дівчиною... тому ми не поговоримо. Поговоримо завтра
і все...емоцій немає... метелик помер...
І відродився як фенікс в чужих-своїх руках... Та відродився жорстоко-покірним; грубо-ніжним... Інші руки годують його...підіймають з колін і гріють... А тебе я вітаю з теперішнім твоїм...