Неси мене туди, велосипеде,
Де мріють зморшки степу, безневинні,
Навстріч біжить простоволоса леді,
Занурюючи в свій небесний вимір.
Помчи мене, мій друже двоколісний,
Туди, де ліс насупив сиві скроні,
Де тишу рвуть пернаті вокалісти,
Стрічає шумом сосен юна скромність.
Лети, пегасе, шляхом прачумацьким,
До лона чорноморських акваторій,
Де в рукавах Дніпра маячать маки,
І грає Афродіта на валторні.
Здіймайся в синь, в ліси пірнай, під воду,
Стуляй дверцята міст, немов доводчик,
До виходу в стихії мчи, підводо,
Що манять млостю обрисів дівочих.
Рабом педалей буду аж до скону,
До темряви в очах, сердечних колік,
Бо воля не наб'є повік оскоми,
Вітрів в лице не згіркне смак ніколи.
