Чия ти, дівчина-весна, мокрий моху велюр?
Підривна-гормонально, нервово стискаєш свій пульт,
Біопальчиком - аж до безкровного, тріскається манікюр,
Вириваєш потоки води, з надрових катапульт...
Повінь...Повінь весняна, нестримний той макроінсульт...
Ти - потопу дочка, чи онука ти льодовика?
Сонце пестиш, лоскочеш, на жар, не на жарт, провокуєш...
Де струмок ледь сотався - горла бруднобурхла ріка!
Вирви-рани водяні, вітання дівчині-весні, від нас навряд почуєш...
Дівчата себе так не поведуть, вони, хоч з розуму зведуть -
за очі не позаливають... То ж свою повінь вимикай,
та й, за водою, утікай!..Он, чуєш, як тебе вже всі картають?
Була ти завжди - дівчина-весна, а це - немов-би старушенція страшна!
Ой, що ж накоїла ти, повінь, повінь весняна?!..
весна 2003р
