«Уже краснеют помидоры»
Уже краснеют помидоры,
И ходит осень по траве.
Какое ж это к черту горе,
Не ясно мне, да и тебе?
Астр помню высь и синь небес
Твой взгляд,что был так дорог мне.
Увы. поверь, ответы неизвестные.
В какой же было это все стране?
Плевать, что всем осенним чарам
Придет конец. Но в этот миг
Баштан желтеет над оврагом,
Курень безверхий будто спит,
И гнется дерево от плода,
Не страшно мне, дитя моё,
Мой час последнего похода
В небытиё, в небытиё.
Максим Рыльский
"Вже червоніють помідори..."
Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.
Яке там біса горе,
Коли серця у нас живі?
Високі айстри, небо синє,
Твій погляд, милий і ясний…
Це все було в якійсь країні,
Але не знаю я, в якій.
Що з того, що осіннім чарам
Прийде кінець? Але в цю мить
Баштан жовтіє понад яром,
Курінь безверхий ніби спить,
І гнеться дерево від плоду,
І не страшний, моє дитя,
Нам час останнього походу
Без вороття — без вороття.
1911—1918
