Здається осінь золота,
І сонце посміхається щиро,
А душа навпіл розколота,
У пошуках крихкого миру...
І ранки як завше привітні,
З легким присмаком суму,
Та щось важке у повітрі,
Породжує тягучу втому...
Шаріється серпанком небо,
Самотній промінь залоскоче,
Нарешті спокій при потребі,
Визирне, коли захоче...
Печаль застигла в німоті,
Стоять дерева всі принишклі,
В людській химері - суєті,
Сама людина певно лишня....
Міняється хвилями настрій,
Ще живе надія над нами,
Вже листя рушають у вирій,
Лягаючи компресом на рани...
Гарний вірш, знову про погоду, правда, я раніше не знала, що рани гояться компресами Народ каже: "Порізала-м пальчик та й болить - зелений листочок не гоїть..." Далі ж пам'ятаєте як? Можливо, жовте листя якраз і має терапевтичні здібності? В кожному разі бажаю не бути "лишнім", себто: "зайвим" Ви ж не Печорін з Онєгінім? І зайдіть до мене, це пісня з відео (для дітей) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522442 Дуже треба
Мандрівник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за комплімент, в даному творі жовте листя має візуальний терапевтичний ефект, коли дивишся на їхній прощальний танець справді ніби компрес приставив до рани, а про зайвість людини в цьому світі - образно сказано, Бог її створив на свою подобу, а вона нищить все навколо себе, з огляду останніх подій на Україні думаєш, що є люди, які гірше звірів