Колиска
Любий мій зайчику, зайцю, зайчиську,
Де заховав ти дитинства колиску?
Ту, що гойдала, як Псла мого хвилі,
Що дарувала надіям розкрилля,
Вудку вручала барвистого літа
На красноперика, окуня, плітку,
По скрижанілому озера плесі
На ковзанах витівала «колеса»,
Що викликала сердечне зітхання
За щонайпершим несмілим коханням,
Вивела потім із рідної хати,
Щоби із нею навік попрощатись,
Хлюпнула щемом у груди дитячі,
Та й відлетіла, наснившись неначе.
Де ж ти подів її, зайцю-зайчиську?
Вже моїм внукам потрібна колиска,
Щоб повела їх у сонячну казку,
Де на коні безтурботність і ласка,
Днів, сторінок ще незнаного світу
Їм відкривала розкішну палітру,
Щоб до ції золотої принади
Душі хотілось завжди повертати.
Ти відшукай її, зайцю-зайчиську,
Згадки моєї чарівну колиску…
Чарівно! Трошки сумно, бо так трепетно і ніжно про дитинство, яке ніколи не повернеться...Але нехай все відроджується в дітях, онуках, хай вони переймають естафету життя!
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю! То в мене було таке казкове, але біднувате дитинство.Хай буде у внуків яскравіше!