Вже минули давно довгождані жнива,
Колоски залишилися в полі
І згадались бабусі голодні літа,
І засіяні голодом долі…
Колоски в споришах не збирає ніхто,
За них люди ішли по етапу,
За зерно у кишені – єдине зерно,
Враз міняли розселення мапу.
Геноцид, а чи ні? -Геноцид, геноцид…
Коли кров застигала у жилах,
А хліба в нас були –хліб не був дефіцит,
Бо земля всю Росію кормила.
А тепер в споришах проростають хліба,
Степ ридає поораний «градом»,
Певно доля на сході і нині така,
Що не скоро розквітне знов садом.
Між рясних споришів підніміть колосок,
Збережіть у колоссі зернину,
Автоматний не тисніть постійно курок,
А шануйте святу Україну!
Гарно, Друже! Пам'ятаю 47-й... Так було....Оте зло! 
