Наша вічність стала коротша,
Коли ти вирішив, що це навіки
Серце вже стало порожнє
І навіть для тебе вже не відкрите
Ні, це не через тебе, в цьому не винен ти
Це лише забракло любові,
Яку обіцяв мені...
Та я чекала на тебе,
Чекала і вдень, і в ночі.
Час чомусь минав повільно.
Ти пішов, вкрав спокій моєї душі,
І залишив заживати рани без ліків...
Та хто мені лікар?
Хто скаже діагноз?
Чи може закриє на карантин?
Ти - моєї хвороби подразник,
Ти - той самий вітамін...
Лікарі пишуть висновок :
"Це небезпечно,
але з часом все ж таки мина.
З серцем будьте обережні,
Кохання - це не гра! "
Та все ще під наглядом
Байдужістю хвора я,
Лякаю себе безнадійним виглядом.
І не заразна, і не інфікована
Але від людей все ж подалі закрита я...
І не лихорадка, й не схожа на грипи.
Від неї немає ніякого щеплення.
Розбила вщент стереотипи.
Моя хвороба - це тому підтвердження...
