Я бачив фантазію з запахом меду –
Босоніж по сонцю гуляла в калюжах,
І щира наївність її попере́ду
Бризка́ми іскристими квітла, мов ружа,
А небо волошки в волосся вплітало,
Таке ж золотаве, як сонце з під ніжок,
Що кожен цілуючи слід, смакувало
Той мед. Я не бачив ясніших усмішок…
І тільки фантазія бризки здіймала.
Її аромат залив всю мою душу
Нестерпним теплом так, що та заридала
Іскринами щастя на сонце в калюжі.
Я бачив фантазію з запахом Раю,
І вкляк, ніби стовп соляний на Содомі –
Я знав, я шукав і знайшов… Та не знаю,
Чому мої дії такі невагомі…
Я бачив – і все. Й кляв себе, що нічого
Не вдіє моє спантеличене тіло.
І я молив Бога! Я так молив Бога…
Та сонце зайшло, і вона відлетіла.
Вище голову,Колего... Прилетить... 
