На площі великій,
Безлюдній, безликій
Художник картину творив:
На тлі голубому,
Немов на живому,
Він клав свій душевний порив.
«Гуль-гуль», – воркутіла
І сіра, і біла
Прекрасна натура кругом.
Любов голубину
Він «клав» у картину,
І так йшов мазок за мазком.
В пору вечорову
Картину готову
Угору підніс наш митець.
Та мир всередині
Шум крил голубиних
Ровіяв і звів нанівець.
Два голуби бились,
Мов півні, скубились.
Митець остовпіло поник.
Враз наполовину
Роздер він картину
І різко шпурнув у смітник.
Що ж, життя таке.
Чорне з білим, у смужку.
Любив голуб, а потім
Знищив
Свою любу подружку.
Пензлі поламано,
Роздерта картина.
Одна біла
Друга чорна
Життя половина...
{hbcnz відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за гарний експромт.У голубів як і в людей.
ви багато бачите негативу і від вашого твору не стало нічого хорошого
{hbcnz відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви мене не зовсім зрозуміли: тут поведінкою голубів (А це у них буває дуже рідко) показується поведінка людей, що лиш ззовні милі іт.д. А голубів я дуже люблю...
На картину можна навіть не дивитися....Вона і так перед очима коли читаєш ваш вірш. Навіть вчувається ніжне вуркотіння голубів. Браво! Це вищий пілотаж!
{hbcnz відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
