Заратустра писатиме листи своїй коханій
Писатиме просто так
Не надто добираючи слів
Бо ж не слова головне а вчинки
Приноситиме квіти для своєї Квітки
Співатиме їй пісень і шепотітиме колискові
Наївно вірячи в те що саме з її волосся
На землі проросли дерева
І саме з її уст сотворилось небо
І саме з її стегон постав вавилон страстей
А від дотиків упав карфаген глузду
Крихкий оплот ілюзорної мужності
І вже десь аж під ранок
Завершивши свої нічні моління
Заратустра піде собі
Набравши повний міх печалей
А вона прокинеться опівдні
І побачить його троянди
Хоча й не знатиме напевне
Хто до неї приходив