Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Оленебог - ВІРШ

logo
Артур Сіренко: Оленебог - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Оленебог

Артур Сіренко :: Оленебог
             «І любимо слова
              Важкі, мов чорний дим…»
                               (Микола Бажан)

Снився сон. Снилося, що я йду весняним лісом – старезним, буковим. Буки велетні, стовбурами-колонами підпирають небо. Ліс прозорий, як скло, тільки готується бубнявіти бруньками зеленого квітня. Земля під буками вкрита квітучими білими анемонами – квітами весняного вітру, холодного, як моя душа нині. Ступаю по цій землі легко – ніби лечу. І тут мені на зустріч виходить благородний олень з величезними гіллястими рогами. І я відчуваю, що це не просто олень, це бог-олень, оленебог з кельтських міфів. 

Прокинувся в бліндажі – темному і сирому. Навколо сплячі солдати з важкими моторошними снами. Мій сон був настільки яскравим і сповненим кольорами, запахами, доторками до обличчя вітру (таки весняного і легкого), що він мені здався реальністю, спогадом про нещодавні події. (Я досі інколи сумніваюся, чи це був сон, чи реальна подія.) За межами бліндажу весна – так само як у сні, тільки земля не заквітчана, а покалічена людиною. Два рази. Спочатку до війни неситістю людей, потім під час війни. Проте (о, диво!) біля траншеї я помітив квітку сон-трави. Весна таки прийшла у траншеї і бліндажі, навіть до нас – волоцюг, що вештаються у пошуках смерті – чи то своєї чи то песиголовців. Нарікати гріх – на фронті триває затишшя: позавчора нас не обстрілювали взагалі, а вчора тільки трохи. І то нікого з наших не било, тільки одного солдата з прізвищем всесвітньовідомого композитора поранило в голову, але легко. Ех, заграв би він нам краще свою музику, нехай не на скрипці, а на гарматі, аніж отак нині їхати до шпиталю міченим війною. 

Комбат чомусь злий: чи то його вивела з рівноваги невизначеність чи то заборона відкривати вогонь навіть у відповідь. Чомусь пригадалось моє недавнє відрядження з солдатами в тил у нормальну частину. Побачивши наш розшарпаний вигляд і різношерсту уніформу (хто в «британці,» хто в «германці», хто взагалі незрозуміло в чому), хтось із тамтешніх солдат запитав: «Звідки це ви?» Я не знайшов нічого розумнішого, ніж відповісти: «З дикої дивізії!» Здивовані солдати подумали, що така дивізія з такою назвою справді існує, що це не метафора. А ми справді трохи здичавіли в польових умовах, в траншеях, що є і нашим сховком і ранами землі одночасно. 

Сніданок був скромний, але доречний. Біля мене наминає консервовану перловку солдат родом з Донецька. Він мені кілька разів розповідав свою епопею, як він пробирався з окупованого Донецька через блок-пости сепарів на нашу територію, щоб піти добровольцем в українську армію. Він з товаришами тоді імітував поранених і покалічених: обв’язалися бинтами, обліпилися гіпсом, мовляв не можуть вони служити сепаратистам. Ризикували, звісно, життям, але тоді ще сепари впускали біженців. Тому солдату пощастило, і зараз він в моєму взводі, де практично всі добровольці. 

Наминаючи перлову кашу кидаю фразу сержанту, що любить поговорити на будь-яку тему: 

- Ех, а у нас в Ірландії зараз ще п’ята година ранку, сонце ще не зійшло!
- А Ви що, з Ірландії? 
- О, так! З Дубліна! 

І починаю свою чергову байку про своє життя-буття в Ірландії, про своє плавання на шхуні «Індевер» до берегів Нової Гвінеї під вітрилами і командою капітана Старбака, про один чудовий паб в Дубліні, де до пива подають добре підсмажені яловичі стейки. Сержант сприймає мою розповідь (точніше дурний недоречний жарт) серйозно, навіть не посміхаючись. Нині жартувати неможливо: будь-який абсурд може виявитися реальністю. Якщо у взводі служить китаєць, що чудово розуміє українську, то чому б командиру не бути ірландцем, який чудово українською розмовляє?

Знову очікування: чи то обстрілу, чи то чергового наказу їхати з гарматами кудись. До мене підійшло двоє солдат з мого взводу – звідкись вони довідались, що я пишу вірші і прозу, попросили почитати. У мене не було особливого настрою, але вибрав пару метафорично-містичних і прочитав. Як не дивно, їм дуже сподобалось і відчувалося, що це щиро. Виявилось, що ці солдати теж пишуть вірші. Попросив почитати, послухав і був вражений: хоч тема давня – кохання, але вірші написані майстерно, з оригінальною стилістикою, метафорами та алюзіями. Ні, у мене дивовижний взвод! 

А може, й добре, що інколи випадають години такого от вимушеного неробства і очікування (хоча на війні це така гірка нудьга, особливо коли солдати рвуться в бій, а стріляти заборонено), є можливість почитати і подумати. Перечитую Германа Гессе «Степовий вовк» і думаю, що всі ми тут степові вовки в степах під Донецьком… Таке ж саме роздвоєння особистості, тільки у нас – між мирним хліборобом і воїном, між сентиментальним поетом і вершником меча, а значить так само: між людиною і вовком в одній натурі. 

Думаючи про це, я відчув, що насправді я стою не між траншеями і бліндажами, а між Землею і нескінченною безоднею Космосу. І варто зробити крок в Небо, як я полечу у безмежжя зірок і галактик.

Я розповів колегам-офіцерам свій сон. Вони не повірили, що у сні мені явився оленебог, казали, що то приходив у сон звичайнісінький олень. Але я знаю, що вони не праві. Ніхто з них не був у мох снах, ніхто навіть не вміє подорожувати чужими снами. А значить, ніхто не зазирав в очі цього лісового рогатого велетня, не знає, які там мені відкрилися глибини та безодні… То справді був оленебог про якого писав Василь Мисик:

              «… з копитів твоїх у Дніпро
                     Ще спадає вода Юкону.»

А всі ці мої сни і розповіді про Ірландію це просто «кельтські сутінки». Ми живемо в епоху сутінків. І не тільки кельтського, а всього звичного для нас світу. Відкрились двері у новий світ – жорстокий, злий і цинічний. І хай береже нас у цьому світі людяність. І про це теж сказав мені у сні кельтський оленебог своїм поглядом.

ID:  577242
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.04.2015 17:42:17
© дата внесення змiн: 26.04.2015 17:42:17
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Віктор Ох, Той,що воює з вітряками, Леонід Ісаков, Віталій Стецула
Прочитаний усіма відвідувачами (968)
В тому числі авторами сайту (32) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Анно Доміні, 29.04.2015 - 10:21
Двері у той світ - жорстокий і цинічний - і не закривалися, здається, ніколи... frown
 
flo26 16 12То був Ваш захисник. Ми теж з Вами, Артуре!
 
Яна Бім, 28.04.2015 - 00:29
12 Добрий твір - несе добро. Невагоме і безмежне. Такі враження! 23 22 31
 
... гарно написано...швидше б закінчилася ця клята війна... бережи Вас Небо!.. give_rose
 
Валя Савелюк, 27.04.2015 - 13:04
так... людяність... за всіх обставин - у смислі вжитого Вами тут слова цього...

якщо в цих сутінках ми - люди (не людиноподібні, а ЛЮДИ)не вбережемо світлячків у серцях, з якими прийшли в ці сутінки (та тому і прийшли), то - темрява витіснить звідси Світло, а такого бути не може...
глибоко шаную Вас... ні, ВИСОКО Вас шаную smile 16 give_rose

сон же Ваш трохи турбує мене... Божа десниця хай буде над Вами щитом
 
дякую вам за слова світла і за сни любови give_rose friends 16 16 16 12 wink
 
Ілея, 26.04.2015 - 23:35
Хай збуваються світлі сни,Артуре! flo18 flo19 flo18 flo22 flo24 flo24 flo19
 
Леонід Ісаков, 26.04.2015 - 23:20
12 Нехай Ваш сон, Артуре, стане реальністю, щоб ступати по нашій землі було легко вільно і спокійно. friends friends friends
 
ptaha, 26.04.2015 - 19:06
хай Вас береже оленебог give_rose
 
Любаня, 26.04.2015 - 18:56
Здравствуй, Артур! Рада, что пишешь. Слава Богу! Давно не появлялся на ТОМ сайте. Я переживаю.
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рідко є можливість зайти в інтернет.... У нас там ні компютерів ні інтернету немає... Та й не до того буває зовсім.... Дякую за відгук! Я живий і здоровий. give_rose
 
Олена Акіко, 26.04.2015 - 18:42
12 знаменно! саме людяність нас збереже. 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
x
Нові твори
Ти-2 - 3
Обрати твори за період: