Сади навесні, немов перше кохання.
Відходять у вічність завжди і щорік.
Та щире й таке незабутнє зітхання,
Залишиться в пам'яті нашій навік.
Сади навесні, не забута ще юність.
Мов ніжність, що в пам'яті слід залиша.
Лиш їм не знайома пихатість і грубість,
Як вперше за руку ти візьмеш дівча.
Сади навесні, такі чисті мов небо,
Так хочеться в очі ті сині глядіть.
Та тільки завжди пам'яти це треба,
Не завжди ті очі судились тобі!
Сади навесні просто тануть у цвіті,
Й за руки триматися і цілувать.
І все дарувати коханим на світі.
Лише навесні можна вперше кохать.
