Ти для мене лиши́лась зага́дкою,
Я і досі тебе не пізнав.
Ти світила душею-лампадкою,
Аби в темряві я не упав.
Мо́ї сни – криворукі художники –
Малювали якусь маячню.
Прогризали планету безбожники
І шукали на Сонці вогню.
А життя крокувало нега́дано
По канату, неначе циркач…
Не лови, не тужи за упаденим!
І усім, хто образив, пробач…
Твої мрії, просочені кавою, –
Карколомні, солодкі, гіркі…
Ми усі ідемо над канавою,
А канави – глибокі такі…
Наші руки не зробляться крилами,
Бо без пуху, без пір'я вони…
Безперечно, ми будем щасливими –
Бо у щасті немає вини…
І коли повсихають акації
І зів'януть твої пелюстки́,
Зрозумієш, що я маю рацію,
Зрозумієш мої помилки́́.
12.01.14 А. І. Тофан
