Я так хочу до тебе...з тобою...в тобі...
розчинитись, розлитись неначе ріка.
Я так хочу й не можу. Хіба ж це життя?!
І насправді то доля моя ось така?!
Знову плачу і хочу щосили кричать!!!
Відпусти і тримай - знов воюють в мені.
Відійди! - Обійми... Іди геть!- Зацілуй...
Ці істерики швидко набриднуть тобі.
Не почати з нуля, не натиснути газ.
Знов чекати, і вдачу ловити за хвіст.
Є секунда на погляд й усмішку у нас,
і до щастя лише є розвалений міст.
Це найважче, найгірше моє відчуття,
так, без права на помилку, жити весь час.
Є лише один крок...Є лише одна мить...
Є лише один дотик... Лише один шанс...
