Упало сонце, зникло за горою,
Вже оксамитом чорним вкрило світ,
Ти йшла у поле стежкою малою,
Зустріти друга з молодечих літ.
Тримала лист в руках ,немов перлину,
А поруч йшли із юности роки,
Співали пісню ніжну, голубину,
Про час коли красою дні плили.
Пекла рука, немов у ній багаття,
Слова горіли- кликали прийди,
Мов грішниця, що йшла на хрест розп`яття,
На сліпо йшла , хотіла так весни!
Відчути ще раз ту любов гарячу,
Яка цвіте в житті один лиш раз,
Щоби злились уста- його хлоп`ячі
З її палкими й повернути час.
Немов на крилах пташкою летіла,
Не бачила ,як тихо падав сніг.
Він не прийшов, від холоду тремтіла,
Відчула все! Весну вернуть не зміг.
Мов грішниця, що йшла на хрест розп`яття,
На сліпо йшла , хотіла так весни!
Відчути ще раз ту любов гарячу,
Яка цвіте в житті один лиш раз... - це не просто рядки про кохання, це те глибоке почуття, котре непідвладне людській волі.
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чуттєва пережита поезія. 
