Я занурююсь вглиб, у планктоном заквітчану воду,
Що голубить мене і годує грудьми, як дитя,
І лоскоче мене донний струмінь пестливо-холодний,
А на денці скарби, що сіяють ясніше від дня.
І травніє смарагд, і червніють серцями гранати,
А зимніють між них океаном промиті кістки,
То спустився згори парубоцький запал ночувати,
Та уже не верне, бо не знає навіщо й куди
Я беру, наче риб, у долоні барвисті кружальця,
Роздивляюся їх, одягаю на шию квітучі разки.
Сиплю їх, мов пісок, крізь свої вічноюнії пальці,
І на вухо мені вони мовлять печальні казки.
Про старі кораблі, про монету дзвінку і про зраду
Про загиблих в штормах чи убитих в черговій війні
Я чудуюсь від них на алеях підводного саду,
А за хвилю я тчу з тих історій тужливі пісні.
Залишайтеся тут, ви безмовні, потомлені гості,
Хоч спочиньте тепер в материнській утробі води,
Хай обступлять же вас, як рідня, ці мої водорості,
Як дерева й трава заговорять корал-острови.
Я б за вами також, якби вміла, протяжно ридала,
Та в морях вже й тепер засолоно від кров і сліз,
Я легенько торкнусь ваших лиць без забрала,
Замаю ваші сни я у вінки зі заморських беріз.
Я скарби запалю завпокійним кострищем,
І примарним вогнем підійметься воно із глибин.
Запорхає їх блиск над морським гробовищем
У спасенні знаки перетворені Ельмом старим.
31.08.2015
це дуже мальовничо! Майстерні слова змушують відчути все наче на яву: прохолоду хвиль, лоскіт підводного чару, дотики і відчуття - я прожила все з вашим ЛГ! Жива у вас поезія! (повторюсь, але це найбільш влучне враження для мене)
Вірш - казково-малюнковий 
