ти тоншаєш, ти майже зовсім привид,
крізь шкіру світиш атласом судин,
легені в ребрах шурхотять, як крила,
тріпочуть нерви - мандрагорові вузли
ти вже прозорий, мов віконна шиба,
до тебе тулиться ледь літепла душа,
себе відплакала серцева дримба,
шляхом свічок час в потемки рушать
ти вже невидимий, душа вже відступилась,
йде полохливо берегом нічним,
стискають обрій темні стіни-хвилі,
ні крикнути, ні дихать нема чим
востаннє ятряться рубіном рани,
життя тканина рветься назавжди,
ти - сіль землі, ти розчин океану..
душа богинею виходить із води
1.02.2016
Дивовижно талановито, Віталію вражаєте 
