Весняний вітерець ніжно пестив її волосся. Вона йшла, загорнена у шарф, зі своїм рудим, схожим на сонце волосям, яке було видно навіть крізь темряву.
"Вона прекрасна...", - думалося мені, а безмежна ніч огортала нас своїм дивним сяйвом темряви.
Пахло вологою. Мабуть скоро буде дощ.
Нічна тиша дивно оповила нас і здається, ми закінчилися собою, стали чимось незвичайним, невідємною частиною цієї божевільної ночі.
Запахло барвінком, його п'янкий присмак відчувався усюди. Яка прекрасна ніч... Більше такої не буде.(
Чи може, щось бути прекраснішим над цю пахучу ніч, над зорі, що сяють у безмежному небі.
Раптом пішов сніг укриваючи собою усю ілюзію весни. Стало холодно.
Більше такого не буде. Шкода.
Так хотілося тепла...
