Тихий вечір мені щось шепоче,
Я дивлюся у небо ледь синє,
Мені вечір про мрію " бурмоче ",
Та чомусь я у неї не вірю.
Залишилась сама поміж вітру,
І не знаю куди б мені дітись,
Та не хочу я зараз до світу,
Щось не вмію я там радіти.
Хочеш плакати - ти смієшся
Ти смієшся, а сльози рікою,
" Божевільна "- десь голос несеться,
Не важливо! Я буду собою.
Довіряєш, а зрада поблизу,
Бачиш зраду , не віриш в довіру,
Озирнешся а ти десь там, знизу,
І ніхто вже тобі не вірить.
Ти кохаєш, ненависть от, поряд
І так важко з усім тим боротись,
Відкидаєш - кохання враз знову,
Відкриває усі простори.
А мене чує тільки вечір,
Тільки небо оце ледь синє,
Обіймає проміння за плечі...
Ніби сонце про щось теж мріє.