Є озеро між скель. Криштальної води
Напитися з долонь не зможе подорожній.
Бо, як пірне углиб, не омине біди:
Той світ – чужий для всіх, на інші - так не схожий.
На перший погляд він - мінливий і легкий,
У ньому - сотні зір, три місяці, два сонця,
Веселка після гроз очищує думки,
Про береги ніхто не склав надійних лоцій.
Русалки там живуть, плетуть із мрій вінки,
Співаючи пісень, пускають їх на воду.
Проходять, наче мить, не роки, а віки.
Джерела бережуть у скель первинну вроду.
Є озеро гірське. Ми, певно, з ним – рідня,
Бо часто чую я знайомий голос крові.
Пірнаю поміж риб, не відчуваю дна,
Чарівно з ним завжди, вільготно і казково.
Гарний вiрш, Оксано. Дiйсно, коли озеро або iнша водойма така кришталево чиста, то воно завжди приваблюе усiх до себе. Бо бiля нього якась незвична, казкова атмосфера. То менi щось згадалося, як у мультику озеро перетворилося на хмаринку, а Кенгурятко з Качконосом ходили його шукати. Пам'ятаете: "А ти зможеш повернути мое озеро?" "Звичайно, я ж стрибаю вище, довше i далi вiд усiх".
Тiдьки от у вас у 1 рядку - якось набагато частiше вживають слово "кришталевоi", нiж "криштальноi".
Дiйсно, коли озеро або iнша водойма така кришталево чиста, то воно завжди приваблюе усiх до себе. Бо бiля нього якась незвична, казкова атмосфера. То менi щось згадалося, як у мультику озеро перетворилося на хмаринку, а Кенгурятко з Качконосом ходили його шукати. Пам'ятаете: "А ти зможеш повернути мое озеро?" "Звичайно, я ж стрибаю вище, довше i далi вiд усiх".
