Стою у роздумах тяжких :
За що Господь Вкраїні
Дозволив згарищам біди,
Смертям дав згоду і руїні...
Чому розкидав всіх дітей
По теренах Планети ,-
Провалля зсувів надтяжких
ЇЇ накрили злети...
Ми відвернулись від Христа,
Хоч церкви відімкнули...
Ми надто любимо свята,
Та святість в них забули..
Нема у нас святих імен
У площах, вулицях, майданах,
Хоч чверть століття живемо
Не в плутах, не в кайданах...
Дітей йменуємо своїх
Іменнями чужими,-
А діточки прийшли на світ
У переддень з святими...
Забрали Ангелів в діток,
Врубавши їхні крила,
Чому дивуємось відтак,
Що не несуть вітрила?..
Ми п"єм вино, як той бальзам,
Відвідавши причастя,
І свято віримо по тім,-
"Приречені" на щастя...
Перехрестивши храм святий,
Ідем грішити в люди
З переконанням у серцях,
Що ми -- безгрішні люди...
А гріх скував, як спрут, мене
І землю мою, люди !
Нам волю Бог послав з Небес,
Щоб вмились від отрути...
Вкраїнцю мій, зітри сльозу,
Прокиньмось, сестро, брате !
Господь втомився із Небес
Найкращих забирати...
Питаємо : За що ? Чому ?,-
Витає в Небесах...
Пречиста Сина просить Там...
За Україну... у сльозах
Прокинься, чуєш, українцю,
І свого брата возлюби,
Доріжку в серце до Ісуса
Любов"ю тою проклади !
